П’ятиріччя «травневих» указів: конструкція збоїть

Пятилетие «майских» указов: конструкция сбоит

Коли мова заходить про «травневих» указах Президента РФ, в центрі уваги найчастіше виявляються питання підвищення зарплат бюджетникам. Але насправді Володимир Путін п’ять років тому, 7 травня 2012 року, відразу ж після своєї інавгурації підписав 11 указів, які у своїй сукупності стали неформальній програмою його діяльності на кілька років вперед.

Зараз, в 2017 році, можна підвести попередні підсумки виконання цієї програми, тим більше, що менш ніж через рік нас чекають чергові президентські вибори, в яких Володимир Володимирович, швидше за все, знову буде брати участь.

Отже, почнемо з указу «Про довгостроковій державній економічній політиці», який цілком справедливо був підписаний першим. Він наказує створити і модернізувати до 2020 року 25 мільйонів високопродуктивних робочих місць. На момент підписання цього указу їх було в нашій економіці менше 10 мільйонів. У 2015 році, згідно зі звітом уряду, таких місць вже було 16,8 мільйона.

Тут виникає питання про методологію: а що саме вважається і заноситься в актив? Адже відстежити хід виконання цього доручення можна, подивившись і на зростання продуктивності праці, яка, до речі, до 2018 року повинна в 1,5 рази перевищити рівень 2011 року. Заглянувши на сайт Росстату, неважко побачити, що в 2015 році продуктивність праці в цілому по економіці була вище показника за 2011 рік всього на 4%. Звідки тоді зростання кількості високопродуктивних робочих місць більш ніж в 1,5 рази? Як-то цифри не стикуються…

2016-й, судячи з негативною динамікою ВВП, до зростання продуктивності праці нічого не додав, а, швидше за все, навіть зменшив. В цьому році зростання, якщо і буде, то на 1-2%. Тому можна сміливо припустити, що ні за високопродуктивним робочим місцям (якщо, звичайно, не наводити тінь на тин), ні по продуктивності праці президентський указ виконаний не буде.

Цей висновок принципово важливий для всієї іншої соціально-економічної проблематики «травневих» указів, бо з нього випливає безсмертне прем’єрське «грошей немає, але ви тримайтеся». До речі, автор цієї фрази в своїй статті в журналі «Питання економіки» пише, що частка інвестицій у ВВП становить 20%. А адже все тим же президентським указом пропонується, щоб до 2018 року вона склала 27%. Відставання, як видно, радикальне. За останні роки з Росії пішли сотні мільярдів доларів, які могли б бути інвестиціями. Обмілів і зустрічний потік — вкладу в нашу країну іноземного капіталу. Тут як у краплі води видно і нинішній стан економіки, і її майбутнє.

Таким чином, цей указ не виконується — і навряд чи ситуація в найближчі роки виправиться.

Наступним був підписаний указ «Про заходи щодо реалізації державної соціальної політики». Його першим пунктом уряду доручалося забезпечити до 2018 року зростання реальної зарплати в 1,4–1,5 рази. Але за підсумками 2016 року її рівень фактично не перевищив початкові параметри. Ну а потім йдуть знамениті доручення з тим, хто зайнятий у системі освіти, лікарям і науковцям: їм потрібно було радикально підняти оплату праці — кому вже в 2012-му, а комусь і в період до 2018 року — до 100-200% від середньої зарплати в регіоні проживання.

Так вийшло, що саме ці цілі вийшли на перший план і в політичному, і в інформаційному сенсі. Губернатори дружно рапортують про те, як їм це завдання вдається вирішити, преса про це пише не так оптимістично. Що ж з цього пункту трапилося насправді?

Безумовно, якщо дивитися звітні середні цифри, то просування є і намічені параметри формально або вже досягнуті або незабаром будуть досягнуті. Але якою ціною? Насамперед перенапруженням і без того слабких регіональних бюджетів, структура витрат яких зараз не просто соціальна, але суперсоциальная. Гіпертрофовано велика, а іноді і левова частка витрат йде на виплату зарплат бюджетникам у відповідності з «травневими» указами. Це було б непогано, якщо б на все інше, що повинні фінансувати місцеві влади, вистачало коштів. Але їх гостро не вистачає, наприклад, на підтримку і розвиток соціальної інфраструктури, будівництво і ремонт доріг. В результаті ощасливлений підвищеною зарплатою вчитель йде по розбитій дорозі в школу, будівлю якої давно потребує ремонту.

Але є і інші ефекти, не менш насторожують. По всій країні вже не один рік йде так звана оптимізація мережі бюджетних установ. Подекуди вона дійсно потрібна, але в більшості випадків все зводиться до скорочення чисельності зайнятих в освіті та охороні здоров’я, для того щоб залишилися підняти зарплату до рівня президентських вимог. Це призводить до перенавантаження педагогічних і медичних працівників, зниження якості обслуговування. Ну, який може бути користь від прийому до дільничного терапевта, який триває максимум 12 хвилин!

Та й в самій методиці розрахунку параметрів з «травневих» указів мають місце чисто статистичні прийоми, які знижують необхідні витрати. Наприклад, якщо в перші роки боротьби за виконання цих указів середня зарплата по регіону бралася з статистики легального ринку праці, то потім стали досчитывать і неформальну зайнятість, що дозволило знизити еталонний параметр відсотків на 20%. Це дало суттєву економію для регіональних бюджетів.

Ще одна деталь. В указах сказано про «оплату праці», що включає в себе посадовий оклад і різноманітні надбавки. В принципі нічого поганого в такій системі немає, але в реальному житті встановлюються дуже низькі оклади, а надбавками можна змусити вчителя чи лікаря працювати на знос. Це не залишає йому можливості для самоосвіти (що в сучасному світі вкрай необхідно) і навіть для елементарного відпочинку.

І, нарешті, про феномен середніх цифр. У тій же школі чи лікарні найчастіше шукана зарплатна планка виходить як похідна з дуже великих доходів перших осіб і вельми скромною оплати праці всіх інших. Природно, що це дуже сильно знецінює соціальний пафос «травневих» указів.

У цьому ж указі є досить скромний пункт, що стосується пенсійної системи. Але на нього теж варто звернути увагу. Пропонується передбачити «заходи, що гарантують збереження пенсійних накопичень і забезпечують прибутковість від їх інвестування». Цього не зроблено. Більш того, обов’язковий накопичувальний елемент фактично ліквідований через чотирирічної «заморозки» переведення грошей на індивідуальні рахунки працівників 1967 року народження і молодше. Майже 1 трильйон «зекономлених» таким чином рублів пішли на закриття поточного дефіциту Пенсійного фонду, тобто на виплати нинішнім пенсіонерам.

Таким чином, цей указ виконується частково і з великими витратами (в тому числі і соціальними!).

Третім був підписаний указ «Про вдосконалення державної політики у сфері охорони здоров’я», а потім і близький за тематикою указ «Про заходи щодо реалізації демографічної політики в Російській Федерації». Там встановлюються параметри народжуваності, смертності та тривалості життя в 2018 році. Судячи з офіційними даними, за першу половину минулого року президентські завдання вже не тільки виконано, але і перевиконано. І це, звичайно, добре. Але зниження смертності в цьому році, судячи за даними за січень—березень, зупинилося, є проблеми і з досягненням у 2018 році середньої тривалості життя в 74 роки. Звичайно, важко судити, що буде далі, але почалося кілька років тому фактичне зниження державного фінансування охорони здоров’я, передбачене і на середньострокову перспективу, не може не принести свої негативні плоди вже в найближчі роки. Тим більше що перенапруження медичних працівників і їх брак на багатьох важливих позиціях, про що йшлося вище, можуть посилити цю тенденцію.

Однак поки виконання президентських указів, присвячених охороні здоров’я і демографії, в цілому відбувається згідно з виставленими там параметрами.

Гірша ситуація з виконанням указу «Про заходи щодо реалізації державної політики в галузі освіти і науки». Більш-менш виконуються доручення щодо розвитку освіти, а ось по науці ситуація набагато складніша — і її фінансування (в частці ВВП) менше закріпленого указом рівня і кількість публікацій в системі Web of science нижче запланованого. Причина — поганий стан економіки, яка не дає необхідних надходжень в державні та корпоративні бюджети, а також почалася в 2013 році реформа РАН.

Ще один важливий указ — «Про заходи щодо забезпечення громадян Російської Федерації доступним і комфортним житлом та підвищення якості житлово-комунальних послуг». У його реалізації також очевидні проблеми. Явно не так, як планувалося, доступне іпотечне кредитування, в тому числі з-за занадто повільного зниження вартості квадратного метра житла. Не проглядається і рішення двох стратегічних завдань:

— в 2018 році створити «для громадян Російської Федерації можливості поліпшення житлових умов не рідше одного разу в 15 років»;

— до 2020 року забезпечити надання доступного і комфортного житла 60 відсоткам російських сімей, охочих поліпшити свої житлові умови».

Швидше за все, цей указ так і не буде виконано.

Що ж у підсумку? Зустрічаючи п’ятиріччя «травневих» указів, можна відзначити, що, незважаючи на невсипущий контроль за їх реалізацією, ця конструкція по багатьом пунктам почала давати збої. І перспективи виправити ситуацію вельми невеликі.

Причина — в системній кризі, накрывшем російську економіку, на базі розвитку якій тільки і можливо бажане соціальний розвиток. Потрібні глибокі реформи, які й повинні стати змістом наступного президентського терміну. Зважитися на них Володимир Путін? Він, як досвідчений політик, прекрасно розуміє, що, запустивши нову хвилю перетворень («перебудова-2», «модернізація-2»), він одночасно створює масу ризиків так званої стабільності, в тому числі і вибудуваної ним системи влади. Однак і без реформ для збереження «стабільності» шансів немає: ми явно програємо технологічну та економічну конкуренцію Заходу, а, отже, цілком можемо впасти в болото деградації всіх наших інститутів.

Від того, який стратегічний вибір зробить майбутній президент, залежить доля Росії на багато років вперед.

Related posts

Leave a Comment