У Москві стартував «Безсмертний полк»

Сьогодні на багатьох вулицях Москви можна було побачити перші колони «Безсмертного полку». Саме так багато столичні школи вирішили провести в цьому році тожественные заходи, приурочені 72-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні.

В Москве стартовал "Бессмертный полк"

«Ми кожен рік намагалися провести ці урочистості по-різному, — каже Тамара Олександрівна Матвєєва директор школи № 1499. — Були акція «Ніхто не забутий і ніщо не забуто», хода-маніфестація на вулицю Докукіна до його пам’ятної дошки, це тут поруч. Завжди запрошуємо ветеранів, тепер, правда, їх дітей. А в цьому році вирішили пройти своїм власним нехай і невеликим Безсмертним полком. Поки по території шкільного подвір’я. Адже далеко не всі наші батьки йдуть 9 травня на Червону площу. І майже ніхто не бере з собою дітей. Ми подумали, чому б не дати можливість дітям пройти з портретами своїх воювали родичів. Всім, хто захоче. «Не всім, — зітхає за моєю спиною Марія Спектор — хтось повинен і вірші на святі читати».

Брати участь захотіли дійсно дуже багато. Не всі змогли знайти фотографії прадідів і прабабусь, багато хто просто писали імена і прикріплювали на плакат стандартну картинку воєнних років. Вільям Демчог, названий мамою-актрисою в честь великого англійського поета вирішив взагалі вирішив обмежитися тільки ім’ям свого прадіда-танкіста, раз вже родичі з Воронежа не встигли надіслати фотографії. Але зате гордо виніс всі його нагороди, прикріпивши їх на свій піджак. Він би й історію прадіда розповів, якби хвилину мовчання не оголосили. Поривався розповісти історію своїх двох прадідів, фотографії яких тримала в руках, і Вікторія Кузнецова з 7Б і багато інші хлопці. Для кожного з них це виявився не просто черговий державний свято, а історія їх сім’ї.

«Ми раніше завжди в школі святкували Перемогу. Були військові пісні, танці, був гарне свято, — каже шестикласниця Стеблецова Ксенія. — А в цей раз вийшло більше спогадів, більш зворушливо… адже Ми повинні все це пам’ятати, не можна забувати».

Ксеня зізнається, що ніколи не ходила з батьками у Безсмертному полку на Червону площу, хоча історію прадіда Івана Петровича Мухіна, якого вона не застала, знає з дитинства. Ще б не знати! Він пройшов три війни: фінську, японську і Велику Вітчизняну без жодного поранення, при тому, що як і більшість тоді постійно ходив під кулею. Точніше їздив — возив боєприпаси на лінію фронту. «Бабуся завжди згадує його фразу «я дуже щаслива людина», — вимовляє Ксеня, поліруючи пальцем Орден червоної зірки свого прадіда.

В її родині, так само як і в сім’ї Вільяма, прийняли рішення пронести не тільки плакат з ім’ям, але і нагороди. Адже в цьому році Ксенію з міркувань безпеки батьки знову не проведуть в головному Безсмертному полку країни по Червоній площі. Тому вся сім’я так зраділи можливості урочисто пронести портрет заслуженого прадіда, що навіть наважилися видати їй нагороди. Правда, за клумбою на всяк випадок чергувала ксюшина бабуся, стежила, щоб внучка не втратила сімейну цінність.

В кінці лінійки під пісню «Білі журавлі» школярі випустили в небо білі повітряні кулі. В пам’ять про тих, у кого взагалі нікого не залишилося, пояснив мені, що стояв поруч старшокласник.

Related posts

Leave a Comment